Те, що одного разу надруковано, стає здобутком усього світу на всі часи.
Лессінг
Видавнича справа — дуже захоплююча та творча сфера діяльності. Складання макетів, підбір кольорової гамми, верстка. Видавці — справжні чарівники, що надають словам і зображенням відчутну форму.
Це в їхніх руках електронний документ перетворюється на красиву брошуру, журнал або книгу. Це їхніми стараннями текст стає структурованим і легким для читання. Це саме вони дозволяють мільйонам читачів насолоджуватися паперовою версією книг, їх запахом і шелестом сторінок.
Дещо з історії...
Першою українською друкарнею можна вважати краківську друкарню Швайпольта Фіоля, в якій 1491 року з'явилися перші книги, надруковані кирилицею. Друкарня Фіоля видавала книги для України та суміжних країн, вона почала видання книг на кирилиці в тій формі, яку продовжили друкарні в Україні. Першу друкарню в Україні заснував у Львові Іван Федоров-Федорович. Вона діяла протягом 1573—1575 рр. А першою виданою на українських землях книгою став «Апостол» (1574), який історично започаткував розвиток друкарства в Україні.
Справжнім шедевром друкарського мистецтва стала Острозька біблія, завершена 1581-го. Острог став також першим в Україні центром видання тогочасної публіцистики, яку пізніші дослідники назвали «полемічною літературою».
Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Заснована 1616, Київська Лаврська друкарня працювала три сторіччя. Крім друкарень кириличного шрифту, в Україні працювали і латинсько-польські: першою була невелика друкарня у Львові, що діяла впродовж 1592—1602 р.
Всього в Україні в 1574 - 1648 рр.. діяло 25 друкарень. Головними центрами видавничої діяльності були великі торговельні міста - Київ, Львів, Острог: тут були не лише кадри ремісників, книжників, редакторів, але й можливості ширшого збуту. При великих друкарнях були свої книгарні. Продажем книжок займалися також працівники друкарень, купці і крамарі, які розповсюджували книги разом з іншими товарами. Був в Україні і негативний досвід руйнації книговидання, починаючи з 1720 р., коли Петро І заборонив своїм указом книговидання українською мовою. Українське книговидання часами трохи жевріло, але не помирало. Навіть у складний період між першою і другою світовими війнами існувало близько 50 українських видавництв.
Сьогодні перед тими, хто займається виготовленням та розповсюдженням книги, постала серйозна проблема – бурхливий розвиток інформаційних технологій, який спричиняє зниження попиту на друковане видання. Однак, книга була, є і ще довго буде головним інструментом формування людської особистості, її морального й громадянського обличчя, духовних якостей, освітнього, інтелектуального і професійного рівня.
В умовах інформаційної війни проти України, активна громадянська позиція, високий професіоналізм та патріотизм працівників видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження роблять неоціненний внесок у формування громадської думки, світогляду молодого покоління, культурного та духовного середовища.
Це професійне свято людей, яким притаманна висока культура, постійний творчий пошук, шанобливе ставлення до книги.
Це свято тих, хто робить найважливішу та найблагороднішу в світі справу — творить Людину.