2019 рік було оголошено роком Івана Левинського, приурочений 100-річчю пам’яті українського архітектора й підприємця. У Львові в межах святкування «Року Левинського» було відкрито масштабну фондову виставку в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, яка «охопила його здобутки від цеглин до дахівок; від підлогових (метлаських) плиток до облицювальних поясів і панно кам’яниць; від церковних свічників до майолікових образів та ікон; від дрібної пластики до вишуканих ваз, амфор, тарелів, від серії етнографічних типажів різних регіонів України до рекламних вивісок і пічних кахлів історизму, модерну і раннього арт-деко».
2020 року світ побачила книга, створена на основі цієї виставки та досліджень про видатного архітектора. Видання «Керамічний код Івана Левинського» пропонує читачеві пів сотні репродукцій керамічних оздоб і ґрунтовні дослідження львівських, харківських та полтавських науковців.
У книзі ви почитаєте про основні віхи життя Івана Левинського, становлення його як кераміста і пошуки «керамічного коду».
У розділі «Кераміка свят і повсякдення» вміщено дослідження про керамічний промисел Галичині. Підрозділ Софії Король розкриває причини виникнення й розвитку такого потужного осередку декоративно-побутового керамічного мистецтва, пов’язані інтенсивним будівництвом наприкінці ХІХ ст. і браком матеріалів, відтак 1889 року Іван Левинський за підтримки чеських партнерів, а також Юліана Захарієвича та Олександра Домашевича заснував «Фабрику кахлевих печей».
Олена Щербань досліджує типи глиняного посуду фабрики Левинського, особливу увагу приділяє формі, яка несе за собою не тільки функцію зручності в користуванні, а й має обрядовий характер, про що також свідчила й оздоба, розмаїття якої вміщено в цьому виданні: від різного виду тарелів, до рідкісного виду виробів фабрики «чвірнят». Дослідження орнаментики керамічних виробів, щедро ілюстроване декором виробів, можна почитати в розділі Оксани Герій.
Дізнатися таємниці керамічного коду Левинського і його школи пропонує розвідка знаного мистецтвознавця Ростислава Шмагала.
Розділ «Майолікові акценти міських кам’яниць» дасть відповіді на питання, які будівлі були оздоблені продукцією підприємця Левинського, чому кераміка має такі орнаменти, що надихало митців фабрики, які мотиви та впливи зумовили успішність «керамічної» ідеї та чимало інших. Олег Рибчинський розкриє технологію створення фабричної будівельної кераміки. Про те, як «авторський почерк творців» (архітекторів, будівничих, дизайнерів) творять обличчя міст (Атен, Лондону, Парижу, Відня, Барселони та інших) і про керамічний фасад Львова Івана Левинського зокрема, розповідає дослідник Андрій Клімашевський. Інна Акмен присвятила свій розділ кераміці Василя Кричевського. Тут ми також побачимо, як керамічне мистецтво «поєднує мистецьке життя Заходу та Сходу українських земель епохи модерну».
Третій розділ «Нова мова дрібної пластики» присвячено фігуркам Теофіла і Олександри Джулинських, опішнянській глиняній іграшці, а також кераміці Осипа Білоскурського.
Із публікації Галини Івашків дізнаємося про створення керамічних статуеток у національному вбранні — колекційний та етнографічно цінний декор, зібраний у Музеї етнографії та художнього промислу. Про опішнянську кераміку із Полтавщини, що заполонила серце Івана Левинського, була в його колекції, а тепер перейшла до музею Наукового товариства ім. Шевченка, написала Людмила Герус. Рідкісну інформацію про життя й творчість видатного українського керамолога, активного будівничого національного гончарного шкільництва Осипа Білоскурського розкриває стаття Людмили Овчаренко.
Четвертий розділ книги «Соло кахляної печі» розповість про кахлі фабрики Івана Левинського у Львові. Про особливості підходу до такого виробництва, спосіб створення кахлю та інших елементів облицювання читаємо у статті Агнії Колупаєвої, яка простежила колористику кахлю, ідіостиль бренду Івана Левинського.
Бібліографічна інформація:
Керамічний код Івана Левинського в естетичному вимірі українця кінця ХІХ — початку ХХ ст. / за ред. А. Клімашевського. Львів : Інститут народознавства НАН України; Харків : Раритети України, 2020. 256 с.; іл. (Серія «Зі скрині часу»).
Альбом сформований за результатами резонансної виставки «Керамічний код Івана Левинського» (Львів, 2019–2020). Репродуковані у книзі понад 500 пам’яток ужиткової і будівельної кераміки кінця ХІХ — початку ХХ ст. дають уявлення про виняткове мистецьке явище, створене підприємницьким талантом українського архітектора Івана Левинського. Науково-популярні статті дослідників зі Львова, Опішні, Харкова розкривають перед читачем захопливу панораму закодованих у візуальних формах смислів, що постали в добу модерну — час, коли в пошуку власного національного виразу з новою силою зазвучав мистецький діалог між Заходом і Сходом України.
Електронна версія в бібліотеці УАД: Переглянути
Друкований альбом запитуйте в читальному залі мистецької літератури, а також на кафедрі медіакомунікацій та кафедрі графічного дизайну та мистецтва книги. Видання здійснене за підтримки Українського культурного фонду, примірники книг люб’язно подаровані у фонди Української академії друкарства від Інституту народознавства НАН України.
Текст та світлини: Анна Токар, студентка освітньої програми «Видавнича справа та медіакомунікації»