Щорічно 9 листопада вшановують пам'ять Преподобного Нестора Київського - упорядника Повісті минулих літ. Від 1997 ироку в цей день також відзначають День українької писемності та мови.

"Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота жива схована людського духу, його багата скарбниця, в яку поряд складає і своє давнє життя і свої сподіванки, розум, досвід, почуття."

Панас Мирний

Українською мовою розмовляє близько 45 мільйонів людей і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу. Генеологічно українська мова належить до індоєвропейської мовної сім'ї. Спільно з російської і білоруською мовами вона входить до східнослов'янської підгрупи слов'янської групи мов.

Історію української мови починають від праслов'янської мовної єдності, яка виділилася з індоєвропейської прамови приблизно в III тис. до н.е.Праслов'янська доба тривала близько 2000 років.

За традиційною версією походження східнослов'янських мов, яка ще донедавна була офіційною та обов'язковою, вважалося, що після завершення праслованської епохи розпочався спільний східнослов'янський період, який тривав понад 500 років та закінчився лише XI-XII під час феодальної роздрібленості Київської Русі. Уцей час нібито сформувалася й спільна для всіх східних слов'ян так звана давньоруська мова, на основі якої з XIII ст. виникають три східнослов'янські мови - відповідних народностей. Такий підхід базувався здебільшого на низці ідеологічних настанов спочатку доби царської Росії, а згодом радянської епохи. Сучасний рівень лінгвістичних, археологічних та історичних знань, а також можливість відходу від усталених ідеологічних догм дають змогу внести в цю схему істотні корективи.

Сучасні дослідники, критикують теорію єдиної давньоруської мови, вичленовують українську мову безпосередньо з праслов'янської мови без проміжних ланок. Згідно з цим підходом, три східнослов'янські мови, українська, білоруська й російська, зростали незалежно одна від одної як мови самостійні.

Безперервність історичного розвитку етносу на українських землях від від середини I тис. до н.е. до нашого часу може свідчити про те, що після розпаду праслов'янської мовної спільності в цьому ареалі почав формуватися український етнос і відповідно - українська мова. Вона перейняла від праслов'янської значний специфічний лексичний фонд і чимало фонетичних та граматичних рис, які в інших слов'янських мовах замінилися новими, а в українській мові вони склали найдавнішу групу мовних особливостей.

Разом з християнством до Київької Русі прийшла старослов'янська мова, створена на базі давнтоболгарських діалектів Кирилом і Мефодієм.

З XIV - XVIII ст. на теренах України побутувала староукраїнська мова, яка активно використовувалася як писемна. Поява новоукраїнської мови, яка згодом стала сучасною літературною, датується XIX ст. Її зачинателем вважається письменник І.Котляревський, а основоположником - Т.Шевченко.