Любов Панченко. Повернення

«Не слухай темряву в опівнічну добу

На схилі дня нехай палає твій вогонь

Щоб світло ночі не віддати на ганьбу»

Ділан Томас

Звісно, нехай тугіше затягують мотузки на зап’ястях, проте однаково Ти все ще бачиш, все ще чуєш, твоя пам’ять переповнена образами і словами минулого й серце продовжує битися. Можливо, так можна сказати про художницю, чиї картини вміщено в альбомі «Повернення», але так само можна сказати і про тих, хто починає творити лише тепер, у XXI столітті. Простіше кажучи про студентів Академії друкарства, про нас, чи про тих, хто навчається в інших мистецьких закладах.

Любов Панченко народилася 1938 року в селі Яблунька коло річки Буча. Цікаво й трохи  іронічно, що художниця-шістдесятниця померла наприкінці квітня 2022 року в Бучі. Незважаючи на свої казкові роботи, популярність і відносне визнання у радянській Україні, старою жінкою художниця та дизайнерка жила фактично у злиднях. Журналісти ірпінського вісника пишуть, під час російської окупації навесні 2022 року Любов Панченко не впустила російських солдатів до своєї хати. Вона померла від виснаження, недогляду, оскільки й до окупації була немічною і потребувала догляду. 

У біографічній статті про мисткиню Василь Перевальський розповідає про своєрідний конфлікт світоглядів між художницею та її батькам. Думаю, таке явище можна назвати одною з «вічних проблем», які трапляються в житті творчих людей, адже, батьки дівчини ставили акцент на важкій праці, хоча Любов була спраглою до малювання: «Бо що то — малювання? Розвага і тринькання часу, а треба працювати, бо все життя — це праця, і то нелегка». Зрештою, у художниці, чию зовнішність тепер найяскравіше можна асоціювати із впертим поглядом, довгою густою чорною косою і вороном на плечі (колись вона знайшла вороненя і вигодувала його: «Одного літа до Любиної господи завітав давній приятель народознавець Василь Скуратівський і віддав їй знайдене ним пташеня ворони. Любов Михайлівна вигодувала пташку, вороненя підросло і, приручене, часто сиділо на плечі у хазяйки, що в поєднанні з її чорною, як смола, косою створювало незабутній художній образ»), був впертий характер, тому попри небажання батьків підтримати її пристрасть до творчої роботи, вона вступила до Київського училища прикладного мистецтва на відділення вишивки. Було важко, через відсутність, будь якої, підтримки вона голодувала, через що часто хворіла, розпочалася анорексія. Деякі викладачі запрошували в гості, щоб відгодувати. Проте, це не мало значення. Вона закінчила училище і продовжила йти вперед. Потім дівчина вступила до львівської філії Поліграфічного інституту імені Федорова (тепер Українська академія друкарства). 

Цікавим показником її характеру (напевно, характер є доволі важливим, у процесі вивченні митця та його творчості, бо допомагає яскравіше уявити його сутність і глибше насолоджуватися витворами. Це, наче дивитися у відполіроване дзеркало) є випадок, коли після одного з показів мод (а Любов Панченко була не лише художницею, але й дизайнеркою) міністр зауважив, що «[йому] не зовсім подобається те, що вона робить, — треба змінити стиль», на що мисткиня відповіла: «Може, краще змінити міністра?». 

Через наявність елементів національної культури її фасони не дозволяли поширювати, приписуючи так званий «буржуазний націоналізм». Коли художниця була ще юною і молодою, у період задушливого болота Радянського союзу, не було організовано жодної виставки. Це, звісно, у випадку творчої людини, можна прирівняти до витонченого знущання, навіть, можливо, до тортур, коли тебе позбавляють належного визнання, коли не можеш у повному сенсі ділитися з людьми своїм баченням світу і краси. Попри те, вона продовжує творити. На жаль, лише 1988 року уперше за багато десятиліть відбулася виставка її творів. 

Від кінця до початку. Цілком можливо, що подібна думка може бути хибною, але саме так раджу гортати художній альбом «Повернення». Структура альбому містить біографічні статті про Любов Панченко та аналіз її творчості. У другій половині видання упорядники (Олена Лодзинська, Любов Крупник) розмістили роботи художниці, усі серії «Карпати», «Кавказ», «Київщина» та окремі картини. 

Однозначно, у першій половині видання подано текстову частину. Там лаконічно розгорнуто історію звичайного людського і творчого життя авторки. Упорядниці подали три статті трьох авторів із трьома різними стилями викладу однієї сюжетної нитки, одного життя чи просто кажучи біографію. Надзвичайно, коли спершу відчуваєш легку і трохи ліричну ноту, тоді наштовхуєшся на детальний опис процесу творення і самих творів, схожий на мозаїку, але складену словами. «Вона бачить сутність зображеного не стільки в сюжеті, як у енергетиці кольорових плям, у ритміці, життєвій енергії їх взаємодії. І цьому підпорядковані колір, пластика ліній, характер плям та їх розташування» (Василь Перевальський). Три частинки одного трюмо, які відбивають одна одну. Безперечно, творця легше зрозуміти, коли знаєш його особисту історію, проте все ж найцікавішою частиною книги я вважаю другу: 

1. Акварелі. 
2. Колажі. 
3. Декоративні розписи.
4. Ескізи моделей одягу.

В альбомі «Повернення» можна почитати про стиль Любові Панченко, яка захопилася декоративним розписом: 

«На папері виникали вишукані фантазійні композиції з квітів і птахів, веселі звірятка, козаки і дівчата у вихорі танцю».

«Вона бачить сутність зображеного не стільки в сюжеті, як у енергетиці кольорових плям, у ритміці, життєвій енергії їх взаємодії. І цьому підпорядковані колір, пластика ліній, характер плям та їх розташування»

«Тепер у спеціалізованих магазинах для шиття є безліч різноманітної фурнітури: блискітки, стрази, ланцюжки, бісер... А тоді в хід ішло все — обрізки близької за фактурою тканини інших кольорів, різноманітні ґудзики, старе розсипане намисто, вишивання окремих елементів різнокольоровими нитками і навіть… керамічні кружальця ізолятори від електроспіралей з плитки чи праски. Аплікація, вишивання, бахрома або підібрана до ладу тасьма робили цю свитку, кептар чи жакет неповторним витвором мистецтва, а щасливу власницю (або власника) — зіркою». 

«А ще від шиття залишалося чимало обрізків різної тканини, і Люба знайшла їм застосування. Підібрані за кольором і фактурою клаптики передавали світло і тінь, відтінки основного кольору, жорсткість або, навпаки, розмитість контуру, хитросплетіння точно вивірених графічних ліній створювали магічну ілюзію об’ємного живописного полотна — так народжувалися її колажі-аплікації з пальтової тканини на пресованому картоні. Захоплення цією технікою припадає на 1973–75 роки».

Усім напевно відомий ритуал перед пошиттям певної речі в ательє чи у приватного кравця: довге і прискіпливе зняття мірок, розкрій тканини і лише тоді пошиття. У випадку роботи Любові Панченко до прикладу, над пальтом, усе відбувалося так: «У Люби все відбувалося по-іншому. Принесена матерія одразу лягала на рівний стіл, майстриня задумливо, але недовго дивилася на клієнтку, і одразу бралася за ножиці. І поки хазяйка тканини подумки прощалася зі своїм скарбом, вважаючи його безнадійно зіпсованим, Люба вже широкими стібками з’єднувала деталі і майбутній виріб лягав точно по фігурі».

Альбом уклали і видали працівники Музею шістдесятництва, філії музею історії міста Києва. Варто уважно вивчати кожну з картин Любові Панченко, бо те, що вона творила у ХХ ст., через нетиповість стилю, яскравість кольорів, гостроту у поєднанні з легкістю, ніжністю, до прикладу, «На перші гулі» (с. 173)  і «Вогнище інквізиції» (c. 167) та подекуди абстракцією, якщо йдеться, наприклад, про її акварельні пейзажі «Велич Києва», «Київська осінь» із серії «Київщина» (c. 161). Її стиль, тепер є таким же цікавим і актуальним сьогодні, як і стиль Приймаченко, певним новим клаптиком, кольором нашої, автентичної, оригінальної культури.

Любов Панченко: повернення : альбом / передм. Олена Лодзинська, Василь Перевальський, Діана Клочко ; упорядн. Олена Лодзинська, Любов Крупник ; переклад на англ. Ольга Грабар, Соломія Джаман, Олексій Плохотюк ; дизайн Олексій Чекаль. — Київ ; Харків : Видавець Олександр Савчук, 2021. — 256 с. : 270 іл.

Альбом творчості Любові Панченко — перше і поки що єдине видання її творів, підсумок її життя і, водночас, повернення її імені в українське мистецтво, адже завдяки публікаціям в журналі «Радянська жінка» 1960 — поч. 1970-х років її ескізів до вишивання і конструювання моделей одягу з виразними фольклорними українськими мотивами, хоча б цей бік творчого обдарування Любові Панченко був трохи відомий українському загалу. Будучи талановитим модельєром, Любов Михайлівна працювала у різних жанрах мистецтва — в її доробку ліричні акварелі, ліногравюри, розкіш фантазійних декоративних розписів і неповторні картини-колажі з пальтової тканини. Проте вся її творчість мала яскраво виражений український колорит, що в часи комуністичного застою вважалося проявом «буржуазного націоналізму» і, відповідно, гальмувалося, замовчувалося владою. Звідси — відсутність персональних виставок і публікацій. 

На сьогодні більша частина творчого доробку художниці зберігається у Музеї шістдесятництва — філії Музею історії міста Києва.

Зміст альбому 

Олена Лодзинська 

Світ, відкритий нам Любов’ю

Василь Перевальський 

Радість і журба Любові Панченко 

Діана Клочко 

Любов Панченко. Між пейзажною лірикою і схемами декору 

Початок творчого шляху 

Ескізи студентських років 

Малюнки олівцем 

Ліногравюри

Акварелі

Серія «Карпати»

Серія «Кавказ» 

Серія «Київщина» 

Колажі 

Декоративні розписи 

Любов Панченко — вишивальниця і модельєр

Ескізи костюмів для хору «Жайворонок» 

Ескізи моделей сучасного одягу з елементами українського декору 

Почитати й погортати видання можна в бібліотеці Української академії друкарства, а завантажити електронну версію за покликанням:

https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/albom-lyubovi-panchenko-povernennya?fbclid=IwAR1ekBAWlxKgf9OI5j_jkB3im6ghtFpyYibUsMt4D4aX0_i4L_jMFO49RF0

Текст: Софія Шелюх, студентка освітньої програми видавничої справи та медіакомунікацій 

Кураторка книжкового блогу: Оксана Левицька, доцентка кафедри медіакомунікацій

Нещодавно книжкові полиці нашої бібліотеки поповнились саме цим мистецьким виданням, яке ми сміливо можемо назвати візитівкою українського народу. Альбом зібрав в собі усі виняткові описи та зображення артефактів нашої традиційної культури, шедеврів професійного мистецтва, символів та історичних постатей, які відтворили ідентичність та унікальність культури нашого краю.

Україна — це держава з багатотисячною історією, насичена унікальними культурними та мистецькими артефактами, подіями та персоналіями, які й прищеплювали любов до українського не лише серед українців, а показували усьому світу, що нам є чим пишатись. Родючий чорнозем, перший у світі вертоліт Сікорського, українська вишиванка,  історія волелюбного народу України, який завше боровся за свою незалежність і волю — це лише невелика частка з того, про що ви можете прочитати на сторінках артбуку «Ковчег “Україна”» Ярини Винницької. І що найцікавіше — книга створена говорити з читачем не лише безпосередньо через текст, а більшою мірою через ілюстрації, на які хочеться і дивитись, і яких хочеться навіть торкатись, завдяки новітнім поліграфічним технологіям, використаних у дизайні й при друкові. Текст «Ковчега» є лише доповненням до головного у цьому артпроєкті — прекрасного поліграфічного виконання.

Спершу книга зустрічає читача тканинною палітуркою з суперобкладинкою з рисового паперу із золотим тисненням. А далі, гортаючи аркуші цього витвору мистецтва, ви будете насолоджуватись іншими поліграфічними засобами: тиснення золотом, висічкою-мережкою, сторінки з прозорого та напівпрозорого паперу та фактурні лаки. А неймовірної краси зображення і кольори гармонійно поєднуються між собою та якісно доповнюють короткий історичний екскурс в культурне минуле й сучасне нашого талановитого народу.

Усе це надалі буде спонукати читача повертатись до видання знову і знову, дедалі більше вчитуючись у тексти про українське.

Текст у виданні дуже лаконічний, проте цього достатньо, щоб навіть напрочуд обізнаний читач зміг почерпнути нових знань про свою країну. Основні розділи книги розповідають про наші символи, архетипи, пам’ять, традицію і творців. В кожному з цих розділів розглядаються найзначніші та найголовніші аспекти тієї чи іншої культурної одиниці, особливо привертає увагу розділ «традиція», де детально описано та проілюстровано багато цікавого про українські звичаї та побут. Наприклад, чи знаєте ви для чого українці викидали шкарлупу він писанок у річку? Якщо ні, то «Ковчег» вам розповість!

«Ковчег “Україна” — це проєкт-ініціація.

Він як капсула з надважливою інформацією, що її запускають у космос. Як закваска, яку господиня залишає на дні діжки для майбутнього хліба. Найбільша дорогоцінність, що її наречена зберігає у власній скрині. Відбірне зерно в зерносховищі.

На традиційних весільних рушниках українці часто вишивали Дерево Роду, а поруч — дві пташки, що охороняють Квітку Життя. Так і ми прагнемо вберегти саме ядро, серцевину України — те, що робить нас нами, і те, що має залишитись недоторканним навіть в епоху космічних мандрівок.

Тому ми зібрали найцінніше і завантажили на КOВЧEГ — весь культурний капітал країни, що має стати тими внутрішніми опорами, на яких збудуємо Україну майбутнього. Запрошуємо на борт нашого корабля-скрині, корабля-музею — доторкнутись до Справжнього і згадати себе…»

Авторка Ярина Винницька (на правах Ноя)

Читаючи цю книгу, у мене виникла цікава асоціація. Чи чули ви про проєкт «Пластинки піонера» астронома Карла Саґана? 1972 року на борт космічного зонду «Піонер 10» помістили дві алюмінієвих пластинки, у яких зашифрували головну інформації про земну цивілізацію: будова ДНК людини, відстань планети до сонця та основні закони точних наук, якими ми послуговуємось. За задумом учених, ці пластинки мають стати капсулою часу для тих цивілізацій, які, можливо, знайдуть їх. Так само артбук «Ковчег “Україна”» може стати свого роду «капсулою у часі», де зафіксовано основний пласт інформації, про який потрібно знати кожному поціновувачу української культури. Відтепер і ви можете ознайомитись з цією книгою у бібліотеці Української академії друкарства.

В час мужньої відсічі загарбникам, яку веде український народ у російсько-українській війні наведемо один із розділів книжки про воїнів.

«Ми – нація воїнів.

Як козак Мамай, що сидить з бандуркою в руках і шаблею «під руками», готовий будь-якої миті стати до бою, так і українці — мрійливі й сентиментальні, у критичній ситуації перетворюються на безстрашних воїнів, і «йдуть на ВИ!».

Легендарний вигук князя Святослава Хороброго могли промовляти й козаки Війська Запорозького; і українські січові стрільці — добровольчий легіон у складі австро-угорської армії, що залишив нам у спадок славетні перемоги і цілий пласт ліричних і бойових стрілецьких пісень; герої бою під Крутами (це коли 520 супроти п’ятитисячної армії);

а також воїни Української повстанської армії, які в умовах підпілля вели збройну боротьбу з двома окупаційними режимами

водночас; герої Небесної Сотні, що у пластикових шоломах і з дерев’яними щитами протистояли снайперам на Майдані; добровольці російсько-української війни ХХІ ст., що йшли на фронт у кросівках; кіборги, які тримали оборону Донецького аеропорту протягом 244 днів — «і вони витримали, не витримав бетон».

Свобода прописана в нашому ДНК найбільшими буквами».

Ще одним виданням проєкту «Ковчег» є альбом-каталог «Ковчег: Українське народне мистецтво», який вмістив найкращі зразки української традиційної спадщини. Напередодні Великодня пропонуємо статтю про писанку Любави Собуцької із цієї книжки.

ПИСАНКА

Світле почуття радості наповнює нас напередодні Великодня. Ми прагнемо кольорів, відродження, весни.

І цей ранньовесняний період у часі посту складно уявити без писанок. Крізь століття писанки донесли до нас важливі послання на тоненькій яєчній шкаралупі.

Своїми витоками писанка сягає язичництва. Їй відводилось важливе місце в ритуалах, пов’язаних із весняним святом Сонця. Писанку розписували тільки по сирому, повному яйці, вкриваючи солярними знаками: триногами, снастями, ламаними хрестами, «ружами» (восьмираменними зірками), «павуками». Не менш шанованими були писанки із символами води та землі. Навіть у ХХ ст. на писанках траплялися схематична Берегиня та її різновиди («кучер», «королева», «княгиня»), а також мотив Світового Дерева.

Збережені зразки писанок із останньої чверті ХІХ — початку ХХ ст. мають безліч варіантів рослинних, орнітоморфних і зооморфних мотивів.

Християнська релігія не зреклася писанки. З часом відбулось нашарування культурних, релігійних і знакових тлумачень її символіки. Тож поруч із давніми орнаментами-знаками на писанці з’явились зображення латинського хреста, Розп’яття, церковці, монастиря, вербових гілочок і написів «Христос Воскрес! – Воістину Воскрес!»

Традиційно в писанкарстві застосовували техніку воскового розпису. Лінії наносили розтопленим бджолиним воском за допомогою писачка. Фарбували яйце природними барвниками, поступово занурюючи писанку у фарби від найсвітлішого до найтемнішого кольору. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. майстрині щораз частіше купували хімічні барвники. Після того, як усі малюнки та кольори були нанесені на яйце, віск знімали над полум’ям свічки або нагрівали писанку (у деяких місцевостях запікали) в печі, а тоді ганчіркою витирали зайвий віск.

Практично всі етнографічні регіони України мали свої звичаї народного писанкарства. Найкраще мистецтво розпису зберігалось на Західній Україні. Завдяки тому, що зміни в традиційному мистецтві відбувались дуже повільно, а писанок писали багато і процес відбувався щорічно, вдалось донести давні орнаменти до сьогодні. Ідентифікувати походження писанки не так уже й складно. В орнаментиці української писанки переважають геометричні візерунки. Найхарактерніші приклади бачимо в писанкарстві Гуцульщини, Покуття та Буковини. Гуцульські писанки вирізняються багатим орнаментуванням дрібними геометричними елементами, тонкою лінією й теплою, яскравою кольоровою гамою. Поширеними були зображення оленів, коників, птахів і риб («пстругів»), деяких рослин. Писанкарки майстерно вписували їх у складну геометричну схему. Серед писанкарських осередків виокремлюється село Космач, де мініатюрні візерунки й сонячні барви перегукуються з місцевим вишиттям.

На писанках Покуття можемо побачити різні варіанти зображень хреста. Бойківські переважно монохромні й розписані нескладними візерунками: завитками, «хвильками», «смерічками». А от писанки Західного та Східного Поділля виділяються архаїчною символікою, більш лаконічним орнаментуванням, товстою графічною лінією. На Західному Поділлі переважає темне, навіть чорне тло, на Східному – більш світлий і яскравий колорит. Їхня кольорова гама й орнаментика також мають багато спільного з місцевою вишивкою.

Для писанок Центральної України характерне поєднання рослинних і геометричних візерунків, використання одного чи двох мотивів, грубі контури, світла кольористика. Часто трапляється комбінування зеленого з жовтим і червоним кольором, а також зразки з білим тлом. Характерними є мотиви вазона та восьмипелюсткових розет — «рож». Розповсюджені рослинні орнаменти — зображення кленового, яворового й найчастіше дубового листя.

Зовсім інший характер мають писанки із Сокальщини. Саме в цій місцевості поширені розписи квітковими орнаментами, які немовби обплітають поверхню яйця в довільному порядку.

Писанка, вид народного й декоративного мистецтва, що має виражену обрядову функцію, продовжує розвиватись. Її й сьогодні активно творять майстри й майстрині всієї України.

Любава Собуцька

Анотації

Винницька Я. Ковчег «Україна» / Ярина Винницька. — Львів : Видавництво Ковчег, 2021. — 160 с.

Подарункове видання «Ковчег «Україна» — це вся культурна спадщина України під однією обкладинкою: артефакти традиційної культури, шедеври професійного мистецтва, символи і архетипи, історичні постаті й видатні культурні діячі — усе те, що заслуговує на статус «бренд України».

Ковчег «Україна» – це те вічне «пізнати себе» з храму Аполлона в Дельфах. Ми досі не знаємо себе справжніх — і тому себе не любимо (бо ж як можна любити те, чого не знаєш). Тому це книга-ініціація, книга-мандрівка тисячоліттями української історії та культури в пошуках себе. Запрошуємо на борт нашого корабля-скрині — доторкнутись до Справжнього і згадати все…

Видання має стати книжковою візитівкою України, офіційним державним подарунком-символом. Книга, яку треба вивчити напам’ять, — якби кожен українець знав бодай те, що є в цій книзі, впізнавав ці імена, артефакти, картини тощо, то ми б жили в геть іншій країні.

Ковчег : Українське народне мистецтво : альбом-каталог. — Львів : Коло, 2021. — 432 с. : іл.

Мистецьке видання «Ковчег», наче скриня нареченої, вмістило найкращі зразки української традиційної спадщини під однією обкладинкою — усе те, що заслуговує на статус «Бренду України». Це книга-ініціація, книга-мандрівка століттями української історії та культури в пошуках себе.

Видання має стати книжковою візитівкою України, подарунком-символом. Проєкт здійснено Інститутом колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ та культурною платформою Ковчег «Україна» за підтримки Українського культурного фонду.

Автори ідеї: Тарас Лозинський, Ярина Винницька

Упорядкування: Остап Лозинський

Автори текстів: Ярина Винницька, Любава Собуцька, Ярослав Кравченко, Оксана Романів-Тріска, Тарас Лозинський, Тетяна Нечипоренко

Книги видано за підтримки Українського культурного фонду, два примірники видання Ярини Винницької «Ковчег “Україна”» є у бібліотеці Української академії друкарства.

Електронні версії обох видань видання можна почитати чи завантажити за ланкою: ТУТ і ТУТ .

Текст та світлини: Дмитро Мосійчук, Надія Галайко, студенти освітньої програми видавничої справи та медіакомунікацій

Кураторка книжкового блогу: Оксана Левицька, доцентка кафедри медіакомунікацій

15 вересня 2021 року у Львівському музеї історії релігії відкрилася виставка  «(Не)забутий Іван Тиктор: до 125-річчя від дня народження видавця». Вона інформує відвідувачів про львівський період діяльності Тиктора та основні досягнення проєкту «Українська Преса». На виставці представлені світлини з родинного архіву, інформаційні стенди про видавничі проєкти та зразки рекламної продукції концерну. 

Іван Тиктор — український видавець, редактор та громадський діяч.  Народився у с. Красному в родині Микити та Наталії Тикторів. Навчався у Рогатинській та Львівській гімназіях, пізніше вивчав право і торговельні науки у львівському Таємному університеті. Під час Першої світової війни служив у легіоні УСС та УГА. Після окупації ЗУНР потрапив до концентраційного табору, звідки звільнився 1921 року. В рідному Красному допоміг зорганізувати гуртки «Рідної школи» та «Союзу українок», читальню «Просвіти», драматичний гурток, хор і духовий оркестр. Він заснував перший у Західній Україні видавничий концерн «Українська преса», що став найбільшим центром книго- та пресовидання у міжвоєнній Галичині. 

До 1939 року Іван Тиктор був власником найбільшого видавничого концерну Галичини «Українська преса». Він видавав щоденні газети, тижневики і щомісячні видання, періодику для дітей. 

Його новаторство також полягає у тому, що саме Тиктор першим спромігся перетворити видавництво на бізнес, послуговуючись західним принципом та вважаючи, що преса і книгодрукування мають самооплачуватися і не мають бути благодійним проєктом.

 «“Українська преса” — так амбітно назвав Тиктор своє дітище — дуже скоро став унікальним, і досі не перевершеним за масштабами діяльності, широтою репертуару та фінансовими успіхами видавничим центром поступового українства, а його власник — мільйонером, що у 1938 році очолив Товариство українських підприємців Львова. З “Українською пресою” співпрацювали десятки відомих журналістів, художників, науковців, літераторів, суспільних діячів. Багато з них згодом посіли помітне місце в культурному житті не лише краю, а й українських громад Європи, США, Канади (М. Возняк, С. Гординський, Е. Жарський, О. Кисілевська, Е. Козак, Р. Лісовський, А. Лотоцький, Є. Яворівський та інші)», — зазначено на одному із стендів виставки.

Детальніше про видання концерну Івана Тиктора  можна дізнатись зі стендів виставки, а також побачити видання Тиктора з фондів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника. Відеоряд поглиблює знайомство з Тиктором  та його здобутками. Родзинкою виставки стала інсталяція, яка занурює в атмосферу редакції тих часів.

Ініціаторами виставки є колектив Української академії друкарства, де ще від кінця 1980-х років науковці досліджують видавничий доробок Івана Тиктора, підготували колективну монографію («Іван Тиктор: талан і талант», 2007), ініціювали встановлення інформаційної таблиці про видавця на вулиці його імені. 

Виставка викликала значне зацікавлення у відвідувачів, тож музей продовжив її експозицію до кінця жовтня.

Марина Кравченко, Возна Вікторія, Анастасія Недзельська,

студентки освітньої програми з видавничої справи та медіакомунікацій

2019 рік було оголошено роком Івана Левинського, приурочений 100-річчю пам’яті українського архітектора й підприємця. У Львові в межах святкування «Року Левинського» було відкрито масштабну фондову виставку в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, яка «охопила його здобутки від цеглин до дахівок; від підлогових (метлаських) плиток до облицювальних поясів і панно кам’яниць; від церковних свічників до майолікових образів та ікон; від дрібної пластики до вишуканих ваз, амфор, тарелів, від серії етнографічних типажів різних регіонів України до рекламних вивісок і пічних кахлів історизму, модерну і раннього арт-деко». 

2020 року світ побачила книга, створена на основі цієї виставки та досліджень про видатного архітектора. Видання «Керамічний код Івана Левинського» пропонує читачеві пів сотні репродукцій керамічних оздоб і ґрунтовні дослідження львівських, харківських та полтавських науковців.

У книзі ви почитаєте про основні віхи життя Івана Левинського, становлення його як кераміста і пошуки «керамічного коду». 

У розділі «Кераміка свят і повсякдення» вміщено дослідження про керамічний промисел Галичині. Підрозділ Софії Король розкриває причини виникнення й розвитку такого потужного осередку декоративно-побутового керамічного мистецтва, пов’язані інтенсивним будівництвом наприкінці ХІХ ст. і браком матеріалів, відтак 1889 року Іван Левинський за підтримки чеських партнерів, а також Юліана Захарієвича та Олександра Домашевича заснував «Фабрику кахлевих печей». 

Олена Щербань досліджує типи глиняного посуду фабрики Левинського, особливу увагу приділяє формі, яка несе за собою не тільки функцію зручності в користуванні, а й має обрядовий характер, про що також свідчила й оздоба, розмаїття якої вміщено в цьому виданні: від різного виду тарелів, до рідкісного виду виробів фабрики «чвірнят». Дослідження орнаментики керамічних виробів, щедро ілюстроване декором виробів, можна почитати в розділі Оксани Герій. 

Дізнатися таємниці керамічного коду Левинського і його школи пропонує розвідка знаного мистецтвознавця Ростислава Шмагала.

Розділ «Майолікові акценти міських кам’яниць» дасть відповіді на питання, які будівлі були оздоблені продукцією підприємця Левинського, чому кераміка має такі орнаменти, що надихало митців фабрики, які мотиви та впливи зумовили успішність «керамічної» ідеї та чимало інших. Олег Рибчинський розкриє технологію створення фабричної будівельної кераміки. Про те, як «авторський почерк творців» (архітекторів, будівничих, дизайнерів) творять обличчя міст (Атен, Лондону, Парижу, Відня, Барселони та інших) і про керамічний фасад Львова Івана Левинського зокрема, розповідає дослідник Андрій Клімашевський. Інна Акмен присвятила свій розділ кераміці Василя Кричевського. Тут ми також побачимо, як керамічне мистецтво «поєднує мистецьке життя Заходу та Сходу українських земель епохи модерну». 

Третій розділ «Нова мова дрібної пластики» присвячено фігуркам Теофіла і Олександри Джулинських, опішнянській глиняній іграшці, а також кераміці Осипа Білоскурського. 

Із публікації Галини Івашків дізнаємося про створення керамічних статуеток у національному вбранні — колекційний та етнографічно цінний декор, зібраний у Музеї етнографії та художнього промислу. Про опішнянську кераміку із Полтавщини, що заполонила серце Івана Левинського, була в його колекції, а тепер перейшла до музею Наукового товариства ім. Шевченка, написала Людмила Герус. Рідкісну інформацію про життя й творчість видатного українського керамолога, активного будівничого національного гончарного шкільництва Осипа Білоскурського розкриває стаття Людмили Овчаренко.

Четвертий розділ книги «Соло кахляної печі» розповість про кахлі фабрики Івана Левинського у Львові. Про особливості підходу до такого виробництва, спосіб створення кахлю та інших елементів облицювання читаємо у статті Агнії Колупаєвої, яка простежила колористику кахлю, ідіостиль бренду Івана Левинського. 

Бібліографічна інформація: 

Керамічний код Івана Левинського в естетичному вимірі українця кінця ХІХ — початку ХХ ст. / за ред. А. Клімашевського. Львів : Інститут народознавства НАН України; Харків : Раритети України, 2020. 256 с.; іл. (Серія «Зі скрині часу»).

Альбом сформований за результатами резонансної виставки «Керамічний код Івана Левинського» (Львів, 2019–2020). Репродуковані у книзі понад 500 пам’яток ужиткової і будівельної кераміки кінця ХІХ — початку ХХ ст. дають уявлення про виняткове мистецьке явище, створене підприємницьким талантом українського архітектора Івана Левинського. Науково-популярні статті дослідників зі Львова, Опішні, Харкова розкривають перед читачем захопливу панораму закодованих у візуальних формах смислів, що постали в добу модерну — час, коли в пошуку власного національного виразу з новою силою зазвучав мистецький діалог між Заходом і Сходом України.

Електронна версія в бібліотеці УАД: Переглянути

Друкований альбом запитуйте в читальному залі мистецької літератури, а також на кафедрі медіакомунікацій та кафедрі графічного дизайну та мистецтва книги. Видання здійснене за підтримки Українського культурного фонду, примірники книг люб’язно подаровані у фонди Української академії друкарства від Інституту народознавства НАН України.

Текст та світлини: Анна Токар, студентка освітньої програми «Видавнича справа та медіакомунікації»

Зі студентського фотопроєкту 
«Прочитай мене»

Щорічно 23 квітня у світі відзначають Всесвітній день книги та авторського права. Ця дата, яка увійшла у міжнародний календар за рішенням ЮНЕСКО 1995 року, є дуже символічною для світової літератури, адже саме у цей день народилися чи померли багато відомих письменників — Вільям Шекспір, Інка Ґарсиласо де ла Веґа, Моріс Дрюон, Халдор Лакснес, Жозеф Пла і Мануель Вальєхо, Володимир Набоков, Вільям Вордсворт, Григорій Тютюнник та інші. Ідея проведення свята виникла в Каталонії, де 23 квітня, в День святого Жорді, чоловіки традиційно дарують дамам троянди, а жінки у відповідь дарують їм книги: троянда є подарунком до кожної проданої книги. 

В Іспанії в місті Алкала де Енарес, на батьківщині автора «Дон Кіхота», цього дня відбувається церемонія вручення Премії Сервантеса, яку вважають найпочеснішою для літераторів, які пишуть іспанською мовою («Нобелівська премія для іспаномовних авторів»). 

Головна мета цього свята — промоція читання і книговидання, привернення уваги до культури читання, а також до питань авторського права і захисту інтелектуальної власності.

Щодо авторського права — це один із засобів охорони інтелектуальної власності людини, яке існує для захисту прав письменників, музикантів, фотографів, ілюстраторів, архітекторів, програмістів та інших. Історія авторського права бере початок від появи друкарського верстата, а першим нормативним актом авторського права, який закріпив низку прав авторів і розділив повноваження авторів та видавців, вважається прийнятий 1709 року в Англії «Статут королеви Анни».

Всесвітній день книги та авторського права відзначають у 190 країнах світу. Окрім цього, існує ще одна традиція у сьогоднішнього свята — щорічно, від 2001 року, в цей день називають місто, якому присвоєно звання Світової столиці книги (на 1 рік). У відбірковий комітет входять представники ЮНЕСКО та трьох міжнародних професійних видавничих організацій: Міжнародного союзу видавців, Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій і установ і Міжнародної федерації книготорговців. Цього року Світовою столицею книги названо столицю Грузію — Тбілісі.

Заохочуємо і ми в цей день до читання книг і поповнення своїх бібліотек, а видавці в Україні й усьому світі пропонують акції та знижки. 

Долучайтеся також до ініціатив ЮНЕСКО: https://en.unesco.org/commemorations/worldbookday

Текст: Олена Пастернак, Оксана Салабай, Соломія Зрада

Дитячі серії — для дорослих

Щорічно 2 квітня у світі відзначають Міжнародний день дитячої книги. Оскільки дорослі — це ті ж діти, тільки вже великі, ми створили добірку серій книжок, які точно зацікавлять дітей і не залишать байдужими дорослих.

«Від А до Я»

(«Видавництво Старого Лева»)

Абетки-енциклопедії розкажуть вам про видатних українських діячів у цікавих деталях та маловідомих фактах. Це Антонич, Сковорода, Франко, Шептицький, Шевченко. Над текстами працювали справжні фахівці своєї справи та дослідники постатей. Так, Богдан і Наталя Тихолози показали нам нового Івана Яковича, Леонід Ушкалов розказав про барокового філософа Григорія Савича та Кобзаря Тараса Григоровича, Данило Ільницький — про модернового поета Богдана-Ігоря Антонича, а Оксана Думанська разом з Галиною Терещук розповіли про величну й непересічну постать митрополита Андрея. Над художнім оформленням (яке є основною «фішкою» видань серії) працювали Творча майстерня «Аґрафка», Анастасія Стефурак і Володимир та Людмила Стецьковичі. Поки що лише п’ять визначних постатей, однак видавництво обіцяє ще.

«50 речей, про які має знати...»

(«Свічадо»)

...Юна леді та юний джентльмен. Хоча ми й не живемо у Вікторіанську епоху, знати елементарні правила ввічливості та поводження між людьми таки маємо. Як поводитися у літаку, автобусі, торговому центрі чи театрі, як ввічливо попросити сусідів зверху зменшити гучність «Металіки» та що робити, якщо нудно на сімейних застіллях (спойлер: в жодному разі не сидіти в телефоні!)? Про це і більше дізнаєтесь у книжках Джона Бріджеса та Браяна Кертіса.

«Як змайструвати...»

(«Видавництво Старого Лева»)

Неймовірно захоплива і пізнавальна технічна серія чеського письменника та художника Мартіна Содомки розкаже вам «Як прокласти залізницю», «Як змайструвати автомобіль», «Як змайструвати мотоцикл», «Як змайструвати літак» і «Як збудувати дім». Головними героями книжок є маленькі мишки, які покажуть вам процеси зведення будинку, деталі для створення машин та ще й розкажуть, що таке справжня дружба!

«Цікавознавство»

(«Портал»)

Видання цієї серії спрямовані на різносторонній розвиток та ерудицію. Галина Ткачук у «Школознавстві» з гумором розповість про історію школи: які колись були підручники, яке навчання проводилось на Січі, чому хлопці та дівчата колись вчились окремо та ще багато пізнавальних фактів, про які ми ніколи не задумувались. А Світлана Богдан у книзі «Мандри давні та нещодавні» проведе екскурс від ІХ століття аж до сьогодення і розкаже, чому та як люди подорожували сушею, водою і повітрям. А чи думали ви собі колись, як би ми розуміли текст без крапок, ком, тире та навіть пропусків? Або що б ми робили, якби хтось не винайшов окулярів? І взагалі — як змінилось читання за 5 тисяч років? Усе це (і більше) ви дізнаєтесь з книги Галини Глодзь «Бустрофедон та інші. Коротка історія читання». І приємний бонус у всіх книжках «Порталу» — QR-коди з інформаційним супроводом та ігровою частиною.

«Джордж і ...»

(«Видавництво Старого Лева»)

Геніальний англійський фізик Стівен Гокінґ разом із донькою Люсі поведуть вас у мандри справжнім Всесвітом, який, на перший погляд, дуже далеко. У цій космічній серії разом із Джорджем та його друзями ви дізнаєтесь усе про зародження зірок, що таке астероїди і комети та з якою швидкістю вони рухаються, чи можливо вижити, потрапивши у чорну діру і що це взагалі за явище — і загалом довідаєтесь, як влаштований світ, частинкою якого ми є.

«Що таке..? What is..?»

(«Чорні вівці»)

Серія з чотирьох книжок Ейтана Борітцера, у яких ви знайдете відповідь на запитання «Що таке любов?», «Що таке Бог?», «Що таке краса?» та «Що таке смерть?». А особливість цієї серії — двомовність: ви читатимете й англійською, і українською. Тому не лише швидко знайдете легкі й доступні пояснення про складні явища, а й поповните англійський словниковий запас.

Серія дитячих віммельбухів

(«Видавництво Старого Лева»)

Віммельбух — це розвивальна книжка з великою кількістю яскравих, деталізованих ілюстрацій. Такі книжки хочеться розглядати годинами! У книжці «Під землею. Під водою» ви зустрінете шахтарів, пасажирів метро, океанографів та інших дослідників на човнах, познайомитесь із динозаврами, жителями морів та знайдете корені їстівних рослин і навіть рештки «Титаніка»! «Рік у місті» детально покаже та розкаже, що щомісяця поробляють його жителі, а «Рік у лісі» ви проведете з лісовими тваринками та поспостерігаєте за їхнім життям і вдень, і вночі. А якщо бажаєте прогулятись вуличками міст, тоді сміливо обирайте дилогію «П’єр і місто лабіринтів» та разом з детективом відшукуйте викрадений Камінь Лабіринту чи Лабіринтовий Куб.

Текст: Христина Процишин

Фото видань — з офіційних сайтів видавництв.

Засновано на реальних почуттях

Уже традиційно щовесни 21 березня прийнято відзначати Всесвітній день поезії. І хоч витоки поетичних творів простежують ще від третього тисячоліття до нашої ери, офіційна нагода святкувати поезію з’явилася аж 2000 року.

Ідею запровадити таке свято вперше озвучила американська поетеса Тесса Свіззі Вебб у 1930-х роках. Спочатку вона запропонувала відзначати Всесвітній день поезії 15 жовтня, у день народження великого мислителя, філософа і поета Верґілія. США та країни Європи охоче підтримали цю ідею. До 1999 року у всьому світі влаштовували маленькі неофіційні урочистості, оскільки 15 жовтня не було зафіксовано у календарі пам’ятних днів.

15 листопада 1999 року на 30-й конференції ЮНЕСКО було прийнято резолюцію про заснування дати 21 березня як міжнародного дня поезії. Його головною ідеєю було нагадувати людям про найбільшу місію і безцінний внесок літературної творчості у культурне життя людства.

Крім цього, саме прихід тепла асоціюється з порою натхнення, любові, а відтак — із сильними емоціями, які є приводом для написання ліричних, передовсім поетичних творів.

Поетична колекція у фондах нашої бібліотеки цікава тим, що містить доробок колишніх випускників та викладачів Української академії друкарства. І жоден локдаун не зупинить нас — з нагоди дня поезії ділимося улюбленою добіркою поетичних творів.

Такі, як вони є, романтичні й безсонні студентські ночі бентежать Наталію Королюк:

Такий свіжий весняний вечір

Впав тихо місту на плечі

Сонце зайшло, заховалось давно.

Я ще не сплю, мені все одно.

Чути далеко трамваїв стук.

Листя шепоче — луна дивний звук.

Все заховалось по «нірках» давно.

Я ще не сплю, мені все одно.

Сірії хмари по небу пливуть,

Легкий вітерець з собою несуть.

Стихло усе навкруги вже давно.

Я ж не сплю, мені все одно.

Поетеса Марія Якубовська, в минулому доцентка кафедри українознавства (тепер кафедра інформаційної, бібліотечної та архівної справи) Української академії друкарства та голова Львівської організації Національної спілки письменників України у 2006–2011 роках, проникливо розповідає ліричну історію нерозділеного кохання, символічно заквітчану весняним цвітом: 

Тут запах цвіту промайне-сяйне.

Такий врочистий, аж подаленілий.

Ти не впізнаєш в цвіті тім мене.

Здивуєшся: взялася звідки сила.

У безлічі замаяних облич

Шукати будеш, але вже даремно.

Бо я сама пройшла крізь ночі клич

І лячно було в тих обіймах темних.

Отож цвіту — роняю цвіт в росу.

Дивуєшся чи, може, і не бачиш?

Я пелюстки лише тобі несу.

А яблука? Дозріють ще! Побачиш! 

Поетеса Ольга Чемерис, у минулому доцентка кафедри економіки підприємства (тепер підприємництва та маркетингу) Української академії друкарства, змальовує світ, який сприймає дотиком душі, — просто і водночас із великою силою емоційної напруги:

І все-таки, цей дощ не зовсім дощ.

І все-таки, цей вітер — то не вітер.

То вияв наших радостей і прощ,

То наших душ живі нетлінні квіти.

І та зима несправжня, що пішла.

І холоди — то так собі, забава.

Весна ріжечком місяця зійшла

І в пролісках початок дня скупала.

Влучно Ольга Чемерис відгукується і про світ поезії у вірші «Его»:

Безперечно, проза цікава,

Проза — суть, полотно життя.

А поезія... — наче кава:

Хоч ковток на порозі дня…

Текст Анни Токар

Світлина Христини Процишин

Продовжуємо знайомити вас із новими виданнями, присвяченими видатному українському графіку Георгію Нарбуту. Фонди нашої книгозбірні поповнила англомовна монографія Мирослави М. Мудрак «Образний світ Георгія Нарбута й  творення українського бренду» («The Imaginative World of Heorhii Narbut and the Making of a Ukrainian Brand»), яку підготувало до друку з нагоди сторіччя пам’яті митця київське видавництво «Родовід» спільно з Українським інститутом модерного мистецтва (Чикаго) за підтримки Українського культурного фонду.

Із дослідження Мирослави М. Мудрак читач дізнається про обставини й чинники, які впливали на Григорія Нарбута протягом життя, про його унікальні історично важливі творчі ідеї, які можемо помічати в українській культурі XX та XXI століть. Сучасні банкноти, «трикутники» каштана в символіці Києва, український національний шрифт — всі ці графічні елементи української самоідентифікації ми успадковуємо з досягнень Нарбута.

Від елегантною чорною обкладинкою на вас чекають сотні ілюстрацій робіт Нарбута та його послідовників. Розкішний модерністський дизайн книжок, листів, паперових грошей 1910-х займає чи не половину простору видання, що відповідає його меті: розповісти про творчий шлях видатного митця, який творив бренд української держави.

 «Свого часу час роль Нарбута полягала не лише у навчанні графічному дизайну, але й у початку відновлення органічних мистецьких елементів, які були невід’ємною частиною української візуальної історії з часів середньовічного князівства Давної Русі. Він відокремив динамічну, відкриту та позитивну енергію періоду козацького бароко, до якого він додав виразність класичних геометричних форм, легкі контури, чіткі краї», — пише про творчу концепцію авторка монографії.

Детальніше про зміст видання:

Mudrak, Myroslava M. The Imaginative World of Heorhii Narbut and the Making of a Ukrainian Brand [Художній світ Георгія Нарбута і творення українського бренду]. Київ: Родовід, 2020. 160 с.

Мирослава М. Мудрак:

«Нарбуту вдалося поєднати давній український стиль письма із сучасними логотипами, а відтак створити бренд, який житиме й після його смерті. Величезне занурення Нарбута в цю сферу графіки дозволило відчуттю “українськості” текти вільно».

Зміст монографії:

Вступ

Срібна доба — власний бренд

У пошуках техніки і створення бренду

Геральдика — джерело торгової марки

Народний бренд

Бренд української абетки

Брендуючи революцію

Український бренд — нарешті

Брендування ідеології

Видавничі бренди

Брендування Нарбута: Марко Кирнарський і Лесь Лозовський

Бренд Нарбута за кордоном

Брендування спадщини Нарбута сьогодні

Нова хвиля та необароко

Роздуми

Висновок

Якщо ви цікавитеся творчістю Георгія Нарбута й читаєте англійською, хочете дізнатися створення бренду і прагнете помандрувати у світ української графіки початку XX століття, запитуйте книгу в читальному залі мистецької літератури, що на 4-му поверсі головного корпусу академії.

Текст:  Олександр Баличев, студент освітньої програми видавнича справа та медіакомунікації УАД

https://twitter.com/Alexander_Batch

Світлини:  Олександр Баличев та Христина Процишин

9 березня відзначаємо 135-й день народження Георгія Нарбута — українського графіка, ілюстратора й автора перших українських банкнот та герба Української Народної Республіки. 2020 року з нагоди 100 річчя від дня смерті митця у видавництві «Родовід» вийшли з друку два знакові видання, присвячені Нарбутові. Обидві книги потрапили до нашої книгозбірні від видавництва «Родовід» завдяки підтримці Українського культурного фонду.

Із цієї нагоди пропонуємо кілька цікавих фактів про Георгія Нарбута та видання.

• Перше видання спогадів про Нарбута і його робіт «Нарбутівський Збірник», яке уклав Федір Ернст ще у 20-х роках ХХ ст., було знищене одразу після друкування. Радянська цензура і репресії залишили свій відбиток на цьому виданні. Вціліло лише 2 примірники, проте неповні й без обкладинок. Саме це стало поштовхом до дизайнерського підходу оформлення сучасного видання про Нарбута — кожен з 500 примірників має унікальну палітурку, створену із різних його творів, фрагментів фото та тексту. Тому це видання є унікальним і колекційним.

• Новий збірник доповнений спогадами друзів і колег, у тому числі Василя Кричевського, Миколи Зерова, автобіографічними уривками, статтями мистецтвознавців середини ХХ століття, листами, а також вступною статтею упорядника і дослідника творчості Нарбута Сергія Білоконя.

• Великоформатне 408-сторінкове видання вміщує рідкісні, малознані й забуті роботи Нарбута, які впродовж довгого часу зберігались в архіві.

• Навчаючись у відомого російського книжкового графіка Івана Білібіна Нарбут «Знатно під Білібіна учесав» — каже він сам про себе. Проте сам того не знаючи вносить у російські казкові мотиви українські риси.

• У Петербурзі, де він прожив від 1906 до 1917 року, його вважали чи не першим фахівцем з книжкового дизайну. Оскільки до кожного видання він розробляв шрифти, малював ілюстрації, підбирав папір та інші матеріали, то часто його називали «конструктором» чи «архітектором» книжки.

• Однак, що важливіше, саме він розробляв поштові марки, банкноти української гривні, герб та печатку УНР. Також створював видавничі та фірмові знаки геральдичного характеру. Унікальними і є гральні карти, де фігурні образи змальовані з історичних осіб (але лише стилістично).

• Неповторною й особливою є «Українська абетка» — 13 аркушів літер «Б», «В», «Г Ґ», «З», «И І», «К», «Л», «М», «Н», «О», «С», «Ф», «Ч». На жаль, через хворобу на тиф і брак грошей не зміг завершити графіку повної абетки. У 2020 році упорядник і видавець Олександр Савчук опублікував нову абетку «Нарбута».

• Нарбут один із творців стилю української графіки.

• Унікальність робіт Нарбута: цікавлячись і давніми гравюрами, стародруками, гербами і шрифтами, він не просто наслідує цей старовинний стиль, а інтерпретує його по-своєму модерно.

• Цікаво також, що в дитинстві захоплюється маленькими метеликами махаонами, які потім часто фігурують у його роботах.

• Батько Нарбута був проти навчання сина у мистецькій школі і позбавив його грошової допомоги. На навчання Георгій поїхав завдяки виручці у 100 карбованців з книги «Війна грибів», в якій вміщено кілька його акварелей.

• Під час київської посмертної виставки робіт Нарбута Ернст зібрав 505 оригінальних творів і 223 проілюстровані видання.

• За радянських часів творчий доробок Георгія Нарбута був заборонений аж до кінця 1950-х років.

Більше довідатися про Нарбута та ознайомитися з виданнями ви можете в читальному залі мистецької літератури, що на 4-му поверсі головного корпусу академії.

Текст та світлини студентки освітньої програми «Видавнича справа та медіакомунікації» Христини Процишин.

Детальніше про видання читайте також в рецензії доцентки кафедри медіакомунікацій Оксани Левицької: https://zbruc.eu/node/102384

ЛЕСЯ УКРАЇНКА У ВИДАННЯХ КРІЗЬ РОКИ:
до 150-ліття від дня народження української письменниці і громадської діячки

З нагоди дня народження Лесі Українки, геніальної поетеси, драматургині, перекладачки, фольклористки і громадської діячки, маємо гарну новину — вийшло з друку повне нецензуроване видання творів письменниці у 14-ти томах, яке незабаром з’явиться на полицях нашої бібліотеки. 

Це видання кардинально відрізняється від попередніх спроб оприлюднити зібрані твори письменниці, максимальну увагу укладачі приділили рукописам Лариси Косач-Квітки, зокрема до чернеток, які розкривають таємниці творчого процесу.

Зібрання систематизовано жанрово й тематично: драматургія, художня проза, поезія та ліро-епічні поеми, переклади та інше. Читачі зможуть ознайомитися з досі не опублікованими фольклорними записами Лесі Українки, а також з текстами, які з’явилися окремо, але не увійшли в попередні багатотомні видання, як-от драма «Бояриня», вірші «Ізраель в Єгипті», «І ти колись боролася, мов Ізраель...», підручник «Стародавня історія східних народів» тощо. Також у виданні ви зможете ознайомитись зі зразками авторського рукопису, першодруками, іконографією, живописом тощо. Це незамінне джерело для подальших наукових досліджень та для пізнання жіночої постаті в українській літературі. 

Над зібранням працювали провідні науковці Волинського національного університету Лесі Українки та інших навчальних і наукових інституцій Львова, Чернівців, Рівного, Житомира, Острога, Києва. Книжки безкоштовно передадуть до публічних бібліотек, закладів вищої освіти, академічних та музейних установ України та за її межами, а також усі охочі можуть ознайомитися із томами в електронній версії.

Видання скоро з’явиться у нашій книгозбірні, а поки приходьте оглянути нашу виставку видань, що у бібліотеці на Підвальній, та читайте електронні томи повного зібрання творів Лесі Українки за посиланням:

https://ubi.org.ua/uk/activity/zibrannya-tvoriv-lesi-ukra-nki-u-14-i-tomah?fbclid=IwAR1r54JX2Ih6eEG0QHuQ8zPGCidCpvuzkJ1wsPs6bs7M2ER3k6ngF0aTSjA

Текст: Христина Процишин, Оксана Салабай

Дизайн: Надія Козак