Любов Панченко. Повернення
«Не слухай темряву в опівнічну добу
На схилі дня нехай палає твій вогонь
Щоб світло ночі не віддати на ганьбу»
Ділан Томас
Звісно, нехай тугіше затягують мотузки на зап’ястях, проте однаково Ти все ще бачиш, все ще чуєш, твоя пам’ять переповнена образами і словами минулого й серце продовжує битися. Можливо, так можна сказати про художницю, чиї картини вміщено в альбомі «Повернення», але так само можна сказати і про тих, хто починає творити лише тепер, у XXI столітті. Простіше кажучи про студентів Академії друкарства, про нас, чи про тих, хто навчається в інших мистецьких закладах.
Любов Панченко народилася 1938 року в селі Яблунька коло річки Буча. Цікаво й трохи іронічно, що художниця-шістдесятниця померла наприкінці квітня 2022 року в Бучі. Незважаючи на свої казкові роботи, популярність і відносне визнання у радянській Україні, старою жінкою художниця та дизайнерка жила фактично у злиднях. Журналісти ірпінського вісника пишуть, під час російської окупації навесні 2022 року Любов Панченко не впустила російських солдатів до своєї хати. Вона померла від виснаження, недогляду, оскільки й до окупації була немічною і потребувала догляду.
У біографічній статті про мисткиню Василь Перевальський розповідає про своєрідний конфлікт світоглядів між художницею та її батькам. Думаю, таке явище можна назвати одною з «вічних проблем», які трапляються в житті творчих людей, адже, батьки дівчини ставили акцент на важкій праці, хоча Любов була спраглою до малювання: «Бо що то — малювання? Розвага і тринькання часу, а треба працювати, бо все життя — це праця, і то нелегка». Зрештою, у художниці, чию зовнішність тепер найяскравіше можна асоціювати із впертим поглядом, довгою густою чорною косою і вороном на плечі (колись вона знайшла вороненя і вигодувала його: «Одного літа до Любиної господи завітав давній приятель народознавець Василь Скуратівський і віддав їй знайдене ним пташеня ворони. Любов Михайлівна вигодувала пташку, вороненя підросло і, приручене, часто сиділо на плечі у хазяйки, що в поєднанні з її чорною, як смола, косою створювало незабутній художній образ»), був впертий характер, тому попри небажання батьків підтримати її пристрасть до творчої роботи, вона вступила до Київського училища прикладного мистецтва на відділення вишивки. Було важко, через відсутність, будь якої, підтримки вона голодувала, через що часто хворіла, розпочалася анорексія. Деякі викладачі запрошували в гості, щоб відгодувати. Проте, це не мало значення. Вона закінчила училище і продовжила йти вперед. Потім дівчина вступила до львівської філії Поліграфічного інституту імені Федорова (тепер Українська академія друкарства).
Цікавим показником її характеру (напевно, характер є доволі важливим, у процесі вивченні митця та його творчості, бо допомагає яскравіше уявити його сутність і глибше насолоджуватися витворами. Це, наче дивитися у відполіроване дзеркало) є випадок, коли після одного з показів мод (а Любов Панченко була не лише художницею, але й дизайнеркою) міністр зауважив, що «[йому] не зовсім подобається те, що вона робить, — треба змінити стиль», на що мисткиня відповіла: «Може, краще змінити міністра?».
Через наявність елементів національної культури її фасони не дозволяли поширювати, приписуючи так званий «буржуазний націоналізм». Коли художниця була ще юною і молодою, у період задушливого болота Радянського союзу, не було організовано жодної виставки. Це, звісно, у випадку творчої людини, можна прирівняти до витонченого знущання, навіть, можливо, до тортур, коли тебе позбавляють належного визнання, коли не можеш у повному сенсі ділитися з людьми своїм баченням світу і краси. Попри те, вона продовжує творити. На жаль, лише 1988 року уперше за багато десятиліть відбулася виставка її творів.
Від кінця до початку. Цілком можливо, що подібна думка може бути хибною, але саме так раджу гортати художній альбом «Повернення». Структура альбому містить біографічні статті про Любов Панченко та аналіз її творчості. У другій половині видання упорядники (Олена Лодзинська, Любов Крупник) розмістили роботи художниці, усі серії «Карпати», «Кавказ», «Київщина» та окремі картини.
Однозначно, у першій половині видання подано текстову частину. Там лаконічно розгорнуто історію звичайного людського і творчого життя авторки. Упорядниці подали три статті трьох авторів із трьома різними стилями викладу однієї сюжетної нитки, одного життя чи просто кажучи біографію. Надзвичайно, коли спершу відчуваєш легку і трохи ліричну ноту, тоді наштовхуєшся на детальний опис процесу творення і самих творів, схожий на мозаїку, але складену словами. «Вона бачить сутність зображеного не стільки в сюжеті, як у енергетиці кольорових плям, у ритміці, життєвій енергії їх взаємодії. І цьому підпорядковані колір, пластика ліній, характер плям та їх розташування» (Василь Перевальський). Три частинки одного трюмо, які відбивають одна одну. Безперечно, творця легше зрозуміти, коли знаєш його особисту історію, проте все ж найцікавішою частиною книги я вважаю другу:
- Акварелі.
- Колажі.
- Декоративні розписи.
- Ескізи моделей одягу.
В альбомі «Повернення» можна почитати про стиль Любові Панченко, яка захопилася декоративним розписом:
«На папері виникали вишукані фантазійні композиції з квітів і птахів, веселі звірятка, козаки і дівчата у вихорі танцю».
«Вона бачить сутність зображеного не стільки в сюжеті, як у енергетиці кольорових плям, у ритміці, життєвій енергії їх взаємодії. І цьому підпорядковані колір, пластика ліній, характер плям та їх розташування»
«Тепер у спеціалізованих магазинах для шиття є безліч різноманітної фурнітури: блискітки, стрази, ланцюжки, бісер... А тоді в хід ішло все — обрізки близької за фактурою тканини інших кольорів, різноманітні ґудзики, старе розсипане намисто, вишивання окремих елементів різнокольоровими нитками і навіть… керамічні кружальця ізолятори від електроспіралей з плитки чи праски. Аплікація, вишивання, бахрома або підібрана до ладу тасьма робили цю свитку, кептар чи жакет неповторним витвором мистецтва, а щасливу власницю (або власника) — зіркою».
«А ще від шиття залишалося чимало обрізків різної тканини, і Люба знайшла їм застосування. Підібрані за кольором і фактурою клаптики передавали світло і тінь, відтінки основного кольору, жорсткість або, навпаки, розмитість контуру, хитросплетіння точно вивірених графічних ліній створювали магічну ілюзію об’ємного живописного полотна — так народжувалися її колажі-аплікації з пальтової тканини на пресованому картоні. Захоплення цією технікою припадає на 1973–75 роки».
Усім напевно відомий ритуал перед пошиттям певної речі в ательє чи у приватного кравця: довге і прискіпливе зняття мірок, розкрій тканини і лише тоді пошиття. У випадку роботи Любові Панченко до прикладу, над пальтом, усе відбувалося так: «У Люби все відбувалося по-іншому. Принесена матерія одразу лягала на рівний стіл, майстриня задумливо, але недовго дивилася на клієнтку, і одразу бралася за ножиці. І поки хазяйка тканини подумки прощалася зі своїм скарбом, вважаючи його безнадійно зіпсованим, Люба вже широкими стібками з’єднувала деталі і майбутній виріб лягав точно по фігурі».
Альбом уклали і видали працівники Музею шістдесятництва, філії музею історії міста Києва. Варто уважно вивчати кожну з картин Любові Панченко, бо те, що вона творила у ХХ ст., через нетиповість стилю, яскравість кольорів, гостроту у поєднанні з легкістю, ніжністю, до прикладу, «На перші гулі» (с. 173) і «Вогнище інквізиції» (c. 167) та подекуди абстракцією, якщо йдеться, наприклад, про її акварельні пейзажі «Велич Києва», «Київська осінь» із серії «Київщина» (c. 161). Її стиль, тепер є таким же цікавим і актуальним сьогодні, як і стиль Приймаченко, певним новим клаптиком, кольором нашої, автентичної, оригінальної культури.
Любов Панченко: повернення : альбом / передм. Олена Лодзинська, Василь Перевальський, Діана Клочко ; упорядн. Олена Лодзинська, Любов Крупник ; переклад на англ. Ольга Грабар, Соломія Джаман, Олексій Плохотюк ; дизайн Олексій Чекаль. — Київ ; Харків : Видавець Олександр Савчук, 2021. — 256 с. : 270 іл.
Альбом творчості Любові Панченко — перше і поки що єдине видання її творів, підсумок її життя і, водночас, повернення її імені в українське мистецтво, адже завдяки публікаціям в журналі «Радянська жінка» 1960 — поч. 1970-х років її ескізів до вишивання і конструювання моделей одягу з виразними фольклорними українськими мотивами, хоча б цей бік творчого обдарування Любові Панченко був трохи відомий українському загалу. Будучи талановитим модельєром, Любов Михайлівна працювала у різних жанрах мистецтва — в її доробку ліричні акварелі, ліногравюри, розкіш фантазійних декоративних розписів і неповторні картини-колажі з пальтової тканини. Проте вся її творчість мала яскраво виражений український колорит, що в часи комуністичного застою вважалося проявом «буржуазного націоналізму» і, відповідно, гальмувалося, замовчувалося владою. Звідси — відсутність персональних виставок і публікацій.
На сьогодні більша частина творчого доробку художниці зберігається у Музеї шістдесятництва — філії Музею історії міста Києва.
Зміст альбому
Олена Лодзинська
Світ, відкритий нам Любов’ю
Василь Перевальський
Радість і журба Любові Панченко
Діана Клочко
Любов Панченко. Між пейзажною лірикою і схемами декору
Початок творчого шляху
Ескізи студентських років
Малюнки олівцем
Ліногравюри
Акварелі
Серія «Карпати»
Серія «Кавказ»
Серія «Київщина»
Колажі
Декоративні розписи
Любов Панченко — вишивальниця і модельєр
Ескізи костюмів для хору «Жайворонок»
Ескізи моделей сучасного одягу з елементами українського декору
Почитати й погортати видання можна в бібліотеці Української академії друкарства, а завантажити електронну версію за покликанням:
Текст: Софія Шелюх, студентка освітньої програми видавничої справи та медіакомунікацій
Кураторка книжкового блогу: Оксана Левицька, доцентка кафедри медіакомунікацій