"Гострий гоголівський профіль, чорнильна щіточка вусів, нервові, але стримані рухи. І тільки очі були такі мінливі, такі щедрі, що через них ставало видно, яке складне, напружене, суперечливе життя кипить глибинах цього незмірно багатого людського єства."

Микола Бажан

 

...Багатьма дорогами пройшов Микола Гурович Куліш –дорогами навчання, таврійського степу й України, дорогами війн, самовіддачі, духовного піднесення, дорогами творчості, відкриття, переслідувань. За недовге життя йому довелося пережити ледь не все, що тільки може випасти на долю людини. І на всіх дорогах, в усіх життєвих випробуваннях він залишався яскравою постаттю, що прагне справедливості, краси і добра

 

Микола Куліш – один із найбільш оригінальних українських драматургів першої половини ХХ століття, представник Розстріляного відродження.

Для творчості доля виділила Миколі Кулішу всього десять років. Наприкінці 1934-го, невдовзі після того, як письменник відзначив свій 42-й день народження, його забрали енкаведисти. А через кілька років життя Миколи Гуровича обірвалося на Соловках…

Селянський син із Чаплинки Дніпровського повіту Таврійської губернії (зараз Херсонська область) народився 18 грудня 1892 р. в бідній родині. Цей кароокий, маленький зростом, але широкоплечий, кмітливий і впертий чабанець, якого природа наділила прекрасною пам'яттю, дивував учительку своїми запитаннями і відповідями. Був жадібний до книжок: перечитав усе, що було в шкільній бібліотеці і в книгозбірнях вчителів.

 Потяг до навчання мав настільки великий, що місцева інтелігенція зібрала 100 крб. для здібного учня і у вересні 1905 року Микола Куліш, якому на ту пору "тринадцятий минало", подався в Олешки. Дома, в Чаплинці, залишилися батько з матір'ю та ще дві молодші сестрички.

 Мати через рік померла. Звідтоді довелося Миколі покладатися хіба що на власні сили, витривалість, почуття гідності і на свої виняткові здібності. Квартирував у добрих людей, потім якийсь час жив у притулку для сиріт. Згодом його прихистила родина олешківських інтелігентів Невелів. В цій сім'ї дітей учили співу, грі на фортепіано, віолончелі. Разом з братами Невелями, своїми шкільними друзями, Микола Куліш влаштовував музичні і театральні імпрези, і сам брав у них участь. На вечірки приходили гімназисти, вчителі… Це був новий для селянського хлопця світ.

 Після закінчення чотирикласної школи М. Куліш вступив до 5-го класу приватної гімназії. Саме там починає виявлятися його художній і літературний хист.

 Влітку 1914-го року він вступає на інформатико-філологічний факультет Новоросійського (Одеського) університету. А в серпні почалася перша світова війна, і Микола Куліш був мобілізований на фронт.  

 У 1919 році М. Куліш сформував у Херсоні Дніпровський селянський полк, з яким воював проти Денікіна на боці Червоної армії. Завершивши у 1921 році службу військовим керівником Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів, М. Куліш перейшов на цивільну службу. Після цього завідував Дніпропетровським відділом народної освіти, редагував газету. У 1922 р. переїхав до Одеси, де працював інспектором шкіл. В Одесі Куліш став членом письменницької спілки "Гарт", захопився ідеями літературного угрупування   М. Хвильового "Урбіно", закінчив п'єсу "97", яка зробила його знаменитим драматургом.

 З 1925 р. письменник жив у Харкові, тут він плідно співпрацював з режисером театру "Березіль" Лесем Курбасом, якого він вважав видатним режисером і мислителем. Куліш цінував Курбаса як аналітика мистецтва і літератури, як людину широкої гуманітарної освіти, одного з теоретиків української культури.

Дружба між Кулішом і Курбасом тривала 8 років – аж до смерті і мала великий вплив на становлення українського театру у першій половині ХХ ст.

 Через те, що Лесь Курбас дуже шанував Куліша, його п'єси ставляться у театрі "Березіль" найчастіше. Безпосередньо Лесь Курбас поставив п'єси "Народний Малахій", "Мина Мазайло", "Маклена Граса", а за його підтримки ставили п'єси "Комуна в степах", "97". Якби не заборони реперткому, в цьому театрі також було б поставлено комедії "Отак загинув Гуска", "Хулій Хурина", драми "Зона", "Закут", "Вічний бунт", "Патетична соната" – це було в намірах театру "Березіль".

 Лесь Курбас вважав Миколу Куліша провідним українським драматургом.        

  У 1934 р. на першому Всесоюзному з'їзді радянських письменників М. Куліша було звинувачено у буржуазному націоналізмі, а в 1935 р. – заарештовано.

 Розстріляний в кінці жовтня 1937 р. в урочищі Сандомах біля Медвежегорська, що в Карелії.