Книжкова виставка - "Дерево знань".

До Дня працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження в  Українській академії друкарства підготовлено книжкову виставку - "Дерево знань". Експозиція познайомить читача з літературою, яка висвітлює сучасні технології опрацювання текстової та ілюстративної інформації, процеси взаємовідносин видавництва та поліграфічного підприємства, розглядаються питання художньо-технічного оформлення поліграфічної продукції, способи її друкування та оздоблення.

 

Виставка експонується за адресою: вул. Підвальна 17, 1; 2-й поверх у читальному залі бібліотеки.

 

Термін експонування: 28 травня – 30 травня 2019 р.


26 травня - День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження

Те, що одного разу надруковано, стає здобутком усього світу на всі часи.

Лессінг

 

Видавнича справа — дуже захоплююча та творча сфера діяльності. Складання макетів, підбір кольорової гамми, верстка. Видавці — справжні чарівники, що надають словам і зображенням відчутну форму.

Це в їхніх руках електронний документ перетворюється на красиву брошуру, журнал або книгу. Це їхніми стараннями текст стає структурованим і легким для читання. Це саме вони дозволяють мільйонам читачів насолоджуватися паперовою версією книг, їх запахом і шелестом сторінок.

Дещо з історії...

Першою українською друкарнею можна вважати краківську друкарню Швайпольта Фіоля, в якій 1491 року з'явилися перші книги, надруковані кирилицею. Друкарня Фіоля видавала книги для України та суміжних країн, вона почала видання книг на кирилиці в тій формі, яку продовжили друкарні в Україні. Першу друкарню в Україні заснував у Львові Іван Федоров-Федорович. Вона діяла протягом 1573—1575 рр. А першою виданою на українських землях книгою став «Апостол» (1574), який історично започаткував розвиток друкарства в Україні.

Справжнім шедевром друкарського мистецтва стала Острозька біблія, завершена 1581-го. Острог став також першим в Україні центром видання тогочасної публіцистики, яку пізніші дослідники назвали «полемічною літературою».

Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Заснована 1616, Київська Лаврська друкарня працювала три сторіччя. Крім друкарень кириличного шрифту, в Україні працювали і латинсько-польські: першою була невелика друкарня у Львові, що діяла впродовж 1592—1602 р.

Всього в Україні в 1574 - 1648 рр.. діяло 25 друкарень. Головними центрами видавничої діяльності були великі торговельні міста - Київ, Львів, Острог: тут були не лише кадри ремісників, книжників, редакторів, але й можливості ширшого збуту. При великих друкарнях були свої книгарні. Продажем книжок займалися також працівники друкарень, купці і крамарі, які розповсюджували книги разом з іншими товарами. Був в Україні і негативний досвід руйнації книговидання, починаючи з 1720 р., коли Петро І заборонив своїм указом книговидання українською мовою. Українське книговидання часами трохи жевріло, але не помирало. Навіть у складний період між першою і другою світовими війнами існувало близько 50 українських видавництв.

 

Сьогодні перед тими, хто займається виготовленням та розповсюдженням книги, постала серйозна проблема – бурхливий розвиток інформаційних технологій, який спричиняє зниження попиту на друковане видання. Однак, книга була, є і ще довго буде головним інструментом формування людської особистості, її морального й громадянського обличчя, духовних якостей, освітнього, інтелектуального і професійного рівня.

В умовах інформаційної війни проти України, активна громадянська позиція, високий професіоналізм та патріотизм працівників видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження роблять неоціненний внесок у формування громадської думки, світогляду молодого покоління, культурного та духовного середовища.

Це професійне свято людей, яким притаманна висока культура, постійний творчий пошук, шанобливе ставлення до книги.

Це свято тих, хто робить найважливішу та найблагороднішу в світі справу — творить Людину.

 

 

16 травня - День вишиванки

Всесвітній день вишѝванки — міжнародне свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня. Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив'язане до жодного державного чи релігійного. У цей день кожен охочий може долучитись до свята, одягнувши вишиванку на роботу, до університету, школи чи садочка.

Ідеєю свята є збереження українських цінностей та їх популяризація серед молоді та населення загалом. Свято не передбачає обов'язкових заходів, окрім одягання вишиванки. Хоча протягом усієї історії заходу з ініціативи студентів, школярів, громадських та культурних діячів проводяться концерти, хода, конкурси, вечорниці, ярмарки. Саме ж свято запрошує кожного свідомого громадянина до абсолютно простого вчинку — одягнути вишиванку і в ній піти на роботу чи на навчання. Разом із тим, така дія має глибокий контекст, адже йдеться про вираження своєї національної та громадянської позиції, культурну освіченість та духовну свідомість. Як показує досвід, люди в День вишиванки завжди піднесені та усміхнені, адже в стародавньому одязі закодовано багато символів сили, добробуту, краси та оберегів.

З нагоди цієї дати у бібліотеці представлено представлено книжкову виставку.

   

 

Топ-10 цікавих фактів про вишиванку

  1. Перші вишивки мали здебільшого релігійний зміст і оберігали своїх власників від зла. Існували особливі вишиванки для релігійних ритуалів та святкових подій. Наприклад, дітям при народженні дарували вишиту сорочу, як оберіг від злих духів.
  2. Давньогрецький історик Геродот стверджував, що вишивка прикрашала одяг скіфів, які довгий час мешкали на території сучасної України. Археологи навіть знайшли на Черкащині зображення чоловіків в українських національних костюмах, датовані VI ст. н. е.
  3. Вишиванку завжди майстрували жінки, тому вона символізувала добро, любов і вірність. Одна з традицій зобов'язувала дівчат вишивати своїм нареченим сорочку до весілля.
  4. Існує легенда, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній єдиній дівчині. Так хлопець підтверджував вірність своїй коханій і нікого не допускав до такого сакрального ритуалу.
  5. Першим новатором, який поєднав вишиванку зі світським піджаком, був Іван Франко. Навіть на 20-гривневій купюрі письменник зображений у своєму улюбленому стилі.
  6. Першим ведучим, який з’явився під час прямого ефіру в вишиванці, став Андрій Шевченко. В такому вигляді він відкрив телемарафон "Ніч виборів" на "5 каналі". Згодом цю тенденцію підтримали й інші журналісти та телеведучі.
  7. Дуже багато орнаментів сягають своїм корінням ще до язичницьких часів. Наприклад, знаки сонця, вітру чи громовиці.
  8. Однією з найгарніших вишиванок вважають Борщівську. Її особливість полягає в тому, що вона рясно розшита чорними нитками. Навіть у Борщівському храмі знаходиться унікальна ікона, на якій зображена Марія, вдягнута саме в таку вишиванку.
  9. Орнаменти вишиванки нині красуються не лише на сорочках, але й на автомобілях, татуюваннях чи на одязі домашніх улюбленців. Українська вишиванка заполонила майже весь світ.
  10. Кожен регіон України має свою особливу вишивку, яка відрізняється від інших технікою та орнаментом.

Дмитро Дорошенко

 (1882 - 1951)

"Коли з боку Бахмача і Чернігова рушили на Київ більшовицькі ешелони, уряд не міг послати для відсічі жодної військової частини. Тоді зібрали нашвидкоруч загін із студентів та гімназистів старших класів і кинули їх - буквально на забій - назустріч прекрасно озброєним і численним силам більшовиків. Нещасну молодь довезли до станції Крути і висадили тут на "позиції". У той час,  коли юнаки  (в більшость не тримали в руках рушниці) безстрашно виступали проти більшовицьких загонів, їх начальство, група офіцерів, залишилася в поїзді  і влаштувала пиятику у вагонах; більшовики без зусиль розбили загін молоді і погнали його до станції

Побачивши небезпеку, ті хто знаходився в поїзді, поспішили віддати сигнал до від'їзду, не залишилося ні хвилини, щоб захопити із собою юнаків, котрі лишилися живими..... Шлях на Київ був тепер абсолютно відкритий."

голова Генерального секретаріату

Центральної Ради Дмитро Дорошенко

Представники славнозвісного козацько-старшинського роду Дорошенків з давніх часів вірою та правдою служили українській землі: на початку XVІІ століття — гетьман реєстрових козаків Михайло Дорошенко, засновник роду; пізніше, у період Української національної революції 1648—1676 рр. — гетьман Петро Дорошенко та його брати Андрій і Григорій. Не стало винятком і ХХ століття, а саме доба Української революції 1917—1921 рр., учасником якої був Дмитро Іванович Дорошенко.

08 квітня 1882 р. народився Дмитро Дорошенко – український історик, публіцист, літературознавець, редактор, бібліограф, громадський і державний діяч, голова Генерального секретаріату Української Центральної Ради, міністр закордонних справ в уряді П.Скоропадського.

Маловідомі факти про Дмитра Дорошенка.

1914 року він працював викладачем історії у двох київських комерційних училищах і водночас бібліотекарем у Київському художньо-історичному музеї. Коли постала необхідність призначення керівника Київської міської публічної бібліотеки (тепер – Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого, прогресивна інтелігенція міста, що стояла на проукраїнських позиціях, висунула на цю посаду Дмитра Дорошенка. Проте, як згадував пізніше у своїх мемуарах Д. Дорошенко, під час розгляду влітку 1914 р. кандидатури нового керівника бібліотеки ”… Дума вибрала мене одноголосно, а там мав сказати своє слово губернатор... губернатор мене не затвердив через моє ”українофільство” і ”політичну неблагонадійність”. У канцелярії генерал-губенатора один землячок мені пояснив, що в звичайні часи моя кандидатура може б і пройшла, але під такий час (вже почалася перша світова війна) губернатор затвердити мене не зважився” (Дорошенко Д. Мої спомини про минуле (1914-1920)).

Не менш цікавою є доля власних бібліотек та архівів Дмитра Дорошенка.


Дорошенко Дмитро Іванович
https://bit.ly/2OUM49D

Праці Дмитра Дорошенка та література про нього в Електронній бібліотеці ”Культура України”
http://elib.nlu.org.ua/collection.html?id=310

Фото і сайту:
http://www.golos.com.ua/article/287346

21 березня День поезії

Поезія - це свято, як любов,
Ото не є промовка побутова!
І то не є дзвінкий асортимент -
Метафор, слів - на користь чи в дорогу.
А що не знаю. Я лиш інструмент,
В якому плачуть сни мого народу.
                           Ліна Костенко

21 березня по всьому світу володарі рими, їх музи і шанувальники відзначають День поезії. Свято відзначається щорічно з 1999 року.

Вшановувати тих, хто вміє підбирати найкращі слова і складати їх в найкращому порядку, вирішили на 30-й сесії генеральної конференції ЮНЕСКО в Парижі.

День поезії покликаний об'єднати всіх людей, відданих віршам. У цей день по всьому світу проходять конкурси та фестивалі, зустрічі авторів і шанувальників, на яких початківці і досвідчені поети презентують свої збірники. Безліч заходів до Дня поезії — це шанс молодих сучасних авторів і маленьких видавництв заявити про себе, отримати першого шанувальника і познайомити світ зі своєю творчістю.

У День поезії люди мистецтва хочуть нагадати всім, що вірші — це живопис, яку можна почути.

Виставка Поступ молодих 7

12 березня о 16:00 у виставкових залах Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької (відділу Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького) відбудеться відкриття виставки дипломних проектів та творчих робіт студентів кафедри Графічного дизайну та мистецтва книги Української академії друкарства. Це сьома виставка - “Поступ молодих”, яка відбувається в межах співпраці академії та музею.
Виставка робіт молодих художників-графіків завжди є оригінальною та цікавою на нові мистецькі ідеї та концепції. Серед показаних творів значне місце займає книжкова графіка. У цій спеціалізації кафедра має багаті традиції, які щедро передає творчій молоді.
На експозиції представлено оригінальні проекти художнього оформлення поеми-містерії Тараса Шевченка “Великий Льох” (керівник - Ольга Борисенко, автор - Данило Лись), поезій Ліни Костенко та Олександра Олеся (керівники - Володимир Стасенко, Івета Ключковська), оформлення поезій Василя Стуса (керівник - Володимир Стасенко). Поруч можна оглянути станкові гравюри у техніці лінориту та класичній графіці, виконані під час літньої практики у Музеї народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького (керівник - Юлія Стемпіцька) та квіткові композиції у техніці туш-перо (керівник - Лідія Чир).
Мистецька акція, присвячена 205-річчю від дня народження Тараса Шевченка, видатного майстра, академіка гравюри.

28 лютого Презентація книги Сергія Тихого «Перемагають лише переможці»

Відомий журналіст, головний редактор «Газети по-київськи», а зараз - головний редактор відділу оперативної аналітики в агентстві Сергій Тихий презентує видання публіцистики «Перемагають лише переможці. Книга про те, що українцям потрібно змінюватися».

Захід відбудеться о 12.00 в ауд. 418 в Українській академії друкарства (вул. Підголоско, 19).

25 березня День народження Лесі Українки (1871-1913), української поетеси, перекладачки, громадської діячки.

(1871-1913)

Справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач

Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/u/ukrajinka-lesya/2324-lesya-ukrajinka-biografiya-skorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач

Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/u/ukrajinka-lesya/2324-lesya-ukrajinka-biografiya-skorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

  Справжня ім'я Лариса Петрівна Косач

Потрібно цінувати те, що маєш, а не те, про що мрієш.

Справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач

Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/u/ukrajinka-lesya/2324-lesya-ukrajinka-biografiya-skorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Леся Українка — без перебільшення одна із найвизначніших постатей в історії української літератури. Її ставлять в один ряд із геніальними Тарасом Шевченком та Іваном Франком. Довкола життя видатної письменниці завжди було багато міфів. Та й не безпідставно — цьому сприяли складні стосунки з матір’ю, життєві перипетії, трагічне кохання і хвороби, які супроводжували тендітну Лесю Українку чи не все життя.

Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати. 6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби. Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України. Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського. Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. 7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві. Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Померла 19 липня 1913 року в Сурамі у віці 42 років.

Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/u/ukrajinka-lesya/2324-lesya-ukrajinka-biografiya-skorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Український письменник і громадський діяч Михайло Павлик так згадував про одну із зустрічей з поетесою у Львові 1891-го: «Леся просто приголомшила мене своєю освіченістю й тонким розумом. Я думав, що вона живе лише поезією, але це далеко не так. Для свого віку це – геніальна жінка. Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім її слові я бачив розум і глибоке розуміння поезії, науки і життя!»

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 р. в м. Новограді-Волинському, тепер Житомирської області, в сім'ї повітового службовця-юриста Петра Антоновича Косача та відомої української письменниці, громадської діячки Олени Пчілки, сестри Михайла Драгоманова.

Взимку 1881 р. в Луцьку на річці Стир у сильний мороз Леся промочила ноги в крижаній воді. Спочатку родина думала, що звичайна простуда і як наслідок — ревматизм швидко мине, але коли показали хвору київському хірургу, він поставив невтішний діагноз: туберкульоз кісток. Отже, з цього часу й розпочалася боротьба поетеси з хворобою, сильними болями. Боротьба, яка загартувала дух Лесі Українки. Через хворобу до школи дівчина не ходила, та завдяки самоосвіті, феноменальним здібностям до мов, літератур, історії стала високо ерудованою у цих галузях знань. Леся, попри страшні болі в кістках, продовжувала грати на фортепіано, малювала, знала майже всі основні європейські мови, а також старогрецьку й латинську — всього понад десять мов, у 19 років написала для своєї молодшої сестри книжку "Стародавня історія східних народів", видану в 1918 році як підручник для національної школи.

Під впливом арешту тітки Олени Антонівни Косач, яка належала до київського гуртка "бунтарів", Леся пише в 1881 р. вірш "Надія", де звучать зовсім недитячі слова:

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну...

З 1882 р. постійним місцем проживання родини стало с. Колодяжне поблизу м. Ковеля. Саме тут, на Волині, формується любов Лесі до краси природи, якою пізніше буде наскрізно просякнута вся и поетична творчість.

У 1884 р. у львівському журналі "Зоря" були опубліковані два вірші юної поетеси "Конвалія" і "Сафо", під якими вперше з'явився псевдонім — Леся Українка (його вона обрала під впливом прикладу дядька Михайла Драгоманова, який користувався прибраним ім'ям Українець).

У 1886 р. у Львові окремою книгою вийшли два оповідання М. Гоголя "Запропаща грамота" і "Зачароване місце" в перекладі Лесі Українки.

З того часу Леся активно друкується в журналах "Зоря", "Дзвінок", "Народ", "Житє і слово".

У 1892 р. у Львові виходить українською мовою "Книга пісень" Г. Гейне, куди ввійшли 92 переклади його творів, здійснені Лесею Українкою, а наступного 1893 року виходить збірка поезій "На крилах пісень". З цього року поетеса перебуває під таємним наглядом за постійне спілкування з особами, які були в засланні або займались антиурядовою діяльністю.

Влітку 1894 р. Леся Українка відвідала дядька М. Драгоманова в Софії, познайомилася з емігрантами, з болгарськими культурними діячами, багато прочитала того, чого не могла мати вдома. У 1899 р. виходить збірка "Думи і мрії".

Важким випробуванням для поетеси стали хвороба і смерть від туберкульозу Сергія Мержинського в 1901 p., їхні взаємини відбиті в поезіях "Порвалася нескінчена розмова", "Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами...", "Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти", "Я бачила, як ти хиливсь додолу". Над ліжком смертельно хворого Мержинського Леся за одну ніч написала драматичну поему "Одержима".

У 1902р. вийшла її збірка "Відгуки".

У 1903 р. Леся Українка взяла участь у святі відкриття в Полтаві пам'ятника Івану Котляревському, де зустрілася з багатьма діячами української культури. У цей час вона активно працює як драматург.

25 липня 1907 р. Леся Українка виходить заміж за фольклориста Климента Васильовича Квітку. Цього ж року в неї виявилися симптоми туберкульозу нирок. Поетеса усвідомлює, що з такою хворобою жити їй залишається небагато, тому поспішає писати, мужньо перемагаючи фізичні болі.

1 серпня 1913р. Леся Українка помирає в м. Сурамі в Грузії. її тіло перевезли до Києва й поховали на Байковому кладовищі. Похорон поетеси перетворився на велику народну демонстрацію. Поліція заборонила промови, співи, жандарми зрізали на вінках червоні стрічки з написами.

Становлення творчої індивідуальності поетеси відбувалося інтенсивно. Оцінюючи першу книжку Лесі Українки, Франко назвав її найважливішим здобутком нашої літератури того року. Вона виділялася на літературному полі громадянськими мотивами, оптимістичним звучанням, ритмічними пошуками. Новаторство Лесі Українки виявилося не тільки в розриві з анахронічними традиціями побутово-етнографічної драматургії, айв інтенсивному опрацюванні жанру драматичної поеми.

 

 

Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати. 6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби. Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України. Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського. Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. 7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві. Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Померла 19 липня 1913 року в Сурамі у віці 42 років.

Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/u/ukrajinka-lesya/2324-lesya-ukrajinka-biografiya-skorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

 

Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати. 6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби. Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України. Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського. Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. 7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві. Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ.

Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/u/ukrajinka-lesya/2324-lesya-ukrajinka-biografiya-skorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати. 6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби. Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України. Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського. Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. 7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві. Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ.

Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/u/ukrajinka-lesya/2324-lesya-ukrajinka-biografiya-skorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

 

 

Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати. 6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби.

Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/u/ukrajinka-lesya/2324-lesya-ukrajinka-biografiya-skorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати. 6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби. Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України. Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського. Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. 7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві. Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ.

Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/u/ukrajinka-lesya/2324-lesya-ukrajinka-biografiya-skorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати. 6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби. Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України. Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського. Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. 7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві. Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Померла 19 липня 1913 року в Сурамі у віці 42 років.

Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/u/ukrajinka-lesya/2324-lesya-ukrajinka-biografiya-skorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

НАШ ГЕРБ. Українські символи від княжих часів до сьогодення

Бібліотеці Української академії друкарства подаровано унікальне видання Гречило Андрія та Богдана Завітій "Наш герб. Українські символи від княжих часів до сьогодення".

 

 

 

 

Про книгу

У цьому 400-сторінковому альбомі – понад 700 ілюстрацій із більш ніж 50 музеїв, архівів і бібліотек України та світу. Про наш герб – ніби простий, але досі загадковий. «…Се оздоба питоменна, не запозичена, зв’язана з нашою тисячолітньою державною політичною i культурною історією», – писав Михайло Грушевський 100 років тому, коли Тризуб затверджено гербом УНР. Хоч йому ближчою була ідея цілком нового символу «творчої мирної праці в новій Україні» – золотий плуг на блакитному полі.

Під час тогочасної дискусії, який із наших історичних символів гідний стати головним знаком новітньої української державності, «претендентами» передусім були три: галицький золотий лев, що спинається на скелю; київський архистратиг Михаїл, який на зламі XIX–XX ст. став сприйматися, як герб Наддніпрянської України; козак із мушкетом із часів Гетьманщини, який уже у XVIII ст. трактували як «національний герб». Про кожного з них в альбомі – по декілька десятків сторінок.

 

 Власницький знак із монет часів князя Володимира Великого, відомий доти лише вузькому колу фахівців, сприймався попервах радше як несміливий компромісний варіант. Але він став пострілом «у яблучко». Було кілька факторів, що переважили тоді на його користь справу нашого національно-державного герба. У цій книжці про це йдеться. І стався феномен: геть давно забутий, але тепер віднайдений – Тризуб умить прижився як національно-державний герб України. Усі решта символів, що мали куди сильніші позиції та тривалішу (але не глибшу!) традицію, відступили на другий план. Знак графічно красивий, лаконічний, самобутній – а головне стародавній, – Тризуб фактично легітимізував історичний зв’язок модерної України із Київською Руссю.

Упродовж усього XX ст. наш герб надихав мистців на створення його художніх інтерпретацій. Василь Кричевський, Георгій Нарбут, Юліян Буцманюк, Олекса Новаківський, Павло Ковжун, Петро Холодний, Роберт Лісовський, Микола Битинський, Ніл Хасевич, Михайло Михалевич, Микола Бутович, Мирон Левицький, Михайло Дмитренко, Святослав Гординський та ін. – їхнім роботам у цьому альбомі присвячено багато сторінок. А про Тризуб загалом – понад половину цієї книжки.

 

Любов Волошин Образ жінки у творчості Олекси Новаківського

Нашій бібліотеці подаровано монографію Любов Волошин "Образ жінки у творчості Олекси Новаківського".

Любов Волошин є авторкою досліджень з питань українського мистецтва кінця ХІХ - початку ХХ ст., зокрема статей про творчість визначних художників періоду становлення новітного українського мистецтва - М. Сосенка, О. Кульчицької, І. Северина, М. Бойчука, А Манастирського, М. Козика.

Основні праці присвячені вивченню проблем творчості О.Новаківського, історії його мистецької школи, діяльності його учнів.

         

 

    

Монографія Любов Волошин - довголітньої дослідниці творчості Олекси Новаківського, заслуженого діяча мистецтва України, - присвячена ще одній яскравій сторінці у творчому доробку цього визначного українського художника.

 Автор праці, опираючись на числені літературні та архівні джерела, вперше у вітчизняній літературі насвітлює принципово важливу у творчості Олекси Новаківського роль жіночих образів, що були для нього улюбленим засобом поетичного іносказання та символістської трансформації реальності. В образах жінок митець втілював свої найбільш маштабні за думкою, програмні творчі задуми, в яких знайшли вираз основи його духовного світогляду та національні ідеали. Жінка персоніфікувала у його творах такі складні для візуального зображення теми, як неоромантична візія національного відродження України, рефлексії над сенсом життя та трагізмом людського призначення, погляди на жіноче начало, як носія життєдайних сил природи та ірраціональної влади еросу, роздуми про красу материнства та інші. У книзі проаналізовано також майстерність Новаківського, як портретиста жінок - його сучасниць, що нерідко були особистостями великого характеру  та складної драматичної долі.

У праці вперше в Україні публікується низка закордонних малярських творів Олекси Новаківського, а також малознаних його рисунків.

Книга адресована дослідниками - мистецтвознавцями, студентами вищих художніх учбових закладів, культорологами та усім шанувальникам мистецтва.